Як один учитель змусив увесь клас полюбити предмет

Розбір очима учня і викладача

Коли в сьомому класі у нас почалася хімія, до класу прийшла вчителька, яка одразу вибивалася з усіх шаблонів.

Їй було близько 60 років.

Вона носила перуку, незвичний одяг і поводилася зовсім не так, як інші вчителі.

Але головне — вона була абсолютно впевнена в собі. І ця впевненість відчувалася з першого уроку.

Перший урок: без страху і складності

Перше заняття було не «знайомством з предметом», а зануренням.

Жодних формул, жодного перевантаження.

Вона почала з найпростішого: що таке атоми, молекули, з чого взагалі складається світ. Показала кілька хімічних експериментів — простих, але таких, що реально захоплювали увагу. І в якийсь момент з’явилося відчуття: Це не страшно. Це зрозуміло. Це навіть цікаво. Уже тоді стало ясно — тут буде інакше.

Структура, яка працювала кожен раз

Кожен урок у неї мав чітку і незмінну структуру.

Тема, план уроку, історична довідка, пояснення від простого до складного, кожен крок прості завдання, які потрібно було виконати зразу на уроці, щоб закріпити розуміння одразу. І обовʼязково записувати конспект, який вона перевіряла на кожному уроці і давала за нього окрему оцінку.

Ми багато тренувалися. І тільки після цього з’являлися задачі складніше.

Якщо хтось не робив прості приклади — ми не йшли далі.

Вона зупинялася, розбиралася, пояснювала ще раз. Спокійно. Без тиску. І тільки коли ставало зрозуміло всім — урок рухався далі.

Учні завжди знали, куди вони йдуть і що сьогодні буде.

У якийсь момент я помітила дивну річ: весь клас почав любити хімію.

Навіть ті, хто в інших предметах постійно «плавав», тут раптом включилися. Люди перестали боятися уроків. З’явилося відчуття, що ти можеш. Що в тебе виходить. Що ти здатен розібратися.

Це був потік, у який легко було увійти — і важко з нього випасти.

Тоді я, звісно, не думала про методики чи технології навчання.

Це усвідомлення прийшло значно пізніше — вже коли я сама почала викладати і глибше занурилася в тему.

І зараз, озираючись назад, я дуже чітко бачу, що саме там працювало.

Не магія. Не «талант». А чітка, продумана логіка уроку. Рух від простого до складного. Постійна опора на розуміння, а не на запам’ятовування. І додаткові елементи, які підігрівали цікавість і тримали увагу.

Для мене як для учня, це був один із перших сильних прикладів того, як має виглядати справжнє навчання.

Навчання за такою системою - суть та переваги

Чому я взагалі вирішила розібрати цю історію, тому що цей приклад був одним із найяскравіших прикладів того, як можна викладати предмет, щоб дійсно передати знання та зацікавити учня предметом. Для мене як для репетитора, ця вчителька була одним із найкращих взірців того, що саме повинен робити компетентний вчитель. Вона випустила близько 5 потоків, зе значить, що за допомогою її підходу було навчено близько 150 учнів. Цю можель навчання може взяти собі вчитель будь-якого предмету, тому вирішила розібрати її.

Як адаптувати цю модель під себе, що важливо враховувати.

Щоб повторити цей підхід важливо не тільки побачити як це було, а й зрозуміти чому саме це спрацювало у неї

1) Реальна, а не хибна цінність.

На преший погляд здається, що вона нічого такого особливого не зробила, але її справжня ціннність була у тому що вона дійсно хотіла навчити використовувати хімію у подальшому житті. Це зчитувалось у кожному кроці і в тому, як саме вона готувала кое урок. Бо учні хочуть бути: 1)Впевненими, що у них вийде, 2) Не відчувати себе тупими, 3)Дізнатись щось нове і корисне для подальшого життя.

2) Модель викладаня

Викладання заради викладання не приносить нікому жодної користі, а от щире бажання навчити поєднане з креативністю, структурним підходом та деякими елементами контролю знань, дійсно дають результат.

Порівняйте два різних підходи

3) Створення реальної цікавості

Коже урок нам було зрозуміло звідки взялось те чи інше знання та навіщо взагалі виникла потреба у ньому. Це було щось незвичайне, бо воно включало у себе елемент використання у житті. Саме це давало надію на те, що цей предмет може знадобитися у тому чи іншому місці життя. Окрім того, кожен крок був настільки прозорим, що щоб не зробити завдання, потрібно було дійсно не слухати і робити щось інше. І оскільки весь час було зрозуміло і легко, то було і цікаво.

4) Контроль розуміння на кожному етапі

Одним із ключових моментів того, що виходило навіть у двійочників було те, що вона впевнювалась, що кожен може виконати. Домашні завдання не були складнішими за класну роботу, тому можна було вдома ще раз закріпити матеріал. І це не займало супер багато часу.

5) Створення діалогу

На уроці вона задавала питання, потрібно було знаходити відповіді. Створювалась своєрідна гра. Це було і цікаво і дієво одночасно, бо вона одразу бачила хто зрозумів і одразу могла відслідквати хто не зрозумів і розібратись ще раз.

Підсумуємо

Те, що тоді виглядало як «харизма вчителя»,

насправді було грамотно вибудуваною структурою навчання.

Це — одна з великих педагогічних перемог, які я винесла зі свого учнівського досвіду.

І якщо ви хочете, щоб учні:

1. не боялися предмета,
2. відчували прогрес,
3. і реально включалися в роботу,

ця або інша логіка обов’язково має бути в ваших уроках.

Саме з таких речей і народжується відчуття:

«Я розумію. Я можу. Я в процесі реального навчання».