Як Леонардно да Вінчі вплинув на якісне викладання

Як я, як учень та викладач, дивлюся на його роботи та що з того маю

Останнім часом я  читаю про людей, які дійсно змінювали щось у світі.

Не просто “були талановитими”. А саме мислили інакше.

І от нещодавно знову занурилася у біографію Леонардо да Вінчі. Чим більше я про нього дізнаюся, тим сильніше розумію: головне в ньому було навіть не мистецтво. А спосіб, яким він дивився на світ. Він не просто бачив предмет. Він намагався зрозуміти: чому він має саме таку форму; як він рухається; як взаємодіє з іншими речами; яка логіка стоїть за цим. І мені здається, саме це зробило його настільки унікальним.

Бо дуже багато людей дивляться. Але далеко не всі — досліджують.

І ще одна річ мене дуже зачепила. Леонардо не мав тієї “ідеальної” освіти, яку тоді вважали правильною. Він багато в чому був самоучкою. І, можливо, саме тому він не був настільки прив’язаний до жорстких рамок того, “як правильно думати”. Він дивився на світ напряму. Через спостереження, через питання, через спробу зрозуміти механізм.

І, чесно… Для мене це дуже сильно перегукується з тим, як я дивлюся на Світ та на сучасну освіту та як, на мою дмуку взагалі створюється справжнє розуміння у навчанні.

Бо дуже часто люди сьогодні намагаються просто запам’ятати. Формулу. Правило. Визначення. Але не бачать: як це працює; як рухається; як пов’язане між собою. А Леонардо весь час саме це і робив. Він розкладав складне на частини, спостерігав, малював, будував схеми. І найцікавіше — він малював не “для краси”. Малюнок для нього був способом мислення. Способом зрозуміти.

сьогодні я дуже багато спостерігаю із своїми учнями такого: потрібно все швидко прочитати, запамʼятати і зробити всі приклади. Коли ти не зрозумів щось, у тебе немає шансів розібратися з цим у своєму темпі чи взагалі розібратися. Бо на черзі для домашнього завдання не тільки математика, а ще й 10 інших предметів, які потрібно зробити на позавчора. І учень, навіть коли він талановитий, намагаючись підлаштуватись під темп, просто починає зазубрювати замість розуміння та застосування. І вчитель, намгаючись вписатись у план також не дуже звертає увагу на те, чи зрозуміли його учні. Зробили домашнє завдання - молодці. Значить зрозуміли. Але, нажаль це не завжади правда.

І коли я читаю його записи, мені іноді здається, що він інтуїтивно робив те, до чого сучасна освіта тільки зараз починає доходити. Наочність. Схеми. Візуалізація. Моделі. Розбиття складного на частини. Тобто не просто “вивчи”. А: “Подивись, як це влаштовано”. І для мене це одна з найсильніших речей у моєму навчанніза останні 17 років.

Бо дуже часто проблема людини не в тому, що вона “не здатна”. А в тому, що вона просто не бачить структуру. Не бачить взаємозв’язки. Не розуміє механізм. І в цей момент мозок починає губитися. 

Мені здається, саме тому роботи Леонардо досі так вражають. Бо в них відчувається не просто талант. А глибина розуміння того, як усе працює. І мене особисто це дуже надихає, що людина ще 500 років тому настільки сильно прагнула не просто знати, а саме розуміти.

А ще я нещодавно знайшла неймовірний сайт, а якому зібрані у електронному музеї всі його роботи по всьому Світові.

Ось сьогодні з вами ділюся

https://teche.museogalileo.it/leonardo/foglio/index.html?num=ATL.0001.1&lang=en

Насолоджуйтеся та Успіхів Вам у навчанні 💛