Один із найважчих уроків у моєму житті був зовсім не про математику. І навіть не про англійську мову. Він був про те, як кілька слів учителя можуть або дати людині сили рухатися далі, або майже повністю їх забрати

Є одна помилка, яку, на мою думку, можна виправити майже завжди. Неправильно розв'язана задача. Нерозуміння теми. Пропущений матеріал. Навіть кілька років прогалин у навчанні. Все це можна поступово надолужити. Але є одна річ, яку виправити набагато складніше.

Це момент, коли в людини забирають віру в себе. Я дуже добре пам'ятаю, як сама одного разу з цим зіткнулася. Після університету я вирішила вступати до аспірантури. Одним із обов'язкових іспитів була профільна англійська. Англійської я тоді майже не знала. Тому майже рік готувалася.

Перекладала наукові тексти, вчила слова,  одночасно з цим працювала, доглядала маленьку дитину. Це був дуже непростий рік. Але поступово я почала бачити результат. Я вже могла розповісти про себе, про свою спеціальність, відповідати на запитання.

І коли настав день іспиту, я дуже хвилювалася. Але все виконала: написала, розповіла, відповіла. Екзамен був складений.

І саме тоді сталося те, що я пам'ятаю досі. Замість того щоб просто вказати, де я помилилася, викладач почав критикувати мене настільки жорстко, що я вийшла з аудиторії зі сльозами. Я пам'ятаю, як прийшла до свого наукового керівника. І перша думка була зовсім не про англійську. Я взагалі перехотіла вступати до аспірантури.

Не через складний іспит, не через помилки, а через те, як мене змусили почуватися.

І, чесно… саме тоді я дуже чітко зрозуміла одну річ. Учитель має право вказати на будь-яку помилку. Але він не має права змусити людину повірити, що помилкою є вона сама. Бо це зовсім різні речі.

Помилка — це те, що можна виправити. Людина — це не її помилка. Саме тому за всі роки викладання я завжди намагаюся розділяти ці дві речі. Я можу сказати: «Тут помилка», «Давай розберемося, чому так сталося», «Спробуй ще раз.» Але я ніколи не хочу, щоб після уроку людина пішла з думкою: «Я не здатний»

Бо дуже часто після таких слів перестають боятися не помилок. Починають боятися самого навчання. І мені здається, що саме це — одна з найболючіших поразок, яку може завдати викладач. Бо знання можна надолужити. Помилку можна виправити. А от віру людини у власні сили іноді доводиться відновлювати роками.

Саме тому я завжди хочу, щоб увага моїх учнів була спрямована не на поразки, а на перемоги. Навіть якщо сьогоднішня перемога зовсім маленька. Бо саме з таких маленьких перемог одного дня виростає велика впевненість у собі.

Бажаю Вам вести ваших учнів до їх перемог, казати їм  і мотивувати їх перемогами та завжди працювати тільки з цієї позиції.

Успіхів Вам у навчанні💛